Організації, що опікуються питаннями радянського єврейства

Національну конференцію з питань радянського єврейства було засновано в червні 1971 року після реорганізації Американської єврейської конференції з питань радянського єврейства (AJCSJ, 1964-1971). Національна конференція з питань радянського єврейства слугувала координаційним органом для провідних національних єврейських організацій і місцевих громадських груп у Сполучених Штатах. NCSJ діяла від імені радянського єврейства шляхом публічної освіти та соціальної дії, що мали на меті стимулювати всі верстви громади підтримувати увагу до проблем радянських євреїв. З цією метою NCSJ також публікувала звіти, меморандуми та брошури, а також організовувала спеціальні програми, публічні зустрічі, проєкти та форуми.

NCSJ було створено як парасолькову організацію — структуру, що представляла зусилля провідних єврейських громадських організацій з допомоги радянським євреям і привернення уваги уряду США до скрутного становища євреїв у СРСР. До її основних функцій входили розробка планування та стратегії від імені радянських євреїв, координація роботи всіх членів-учасників NCSJ, розподіл конкретних завдань, а також збір і поширення інформації про радянських євреїв, відказників і в’язнів сумління (POC) та радянську політику щодо них.

NCSJ визначала свої цілі шляхом консенсусу Ради керуючих, яка збиралася 3-4 рази на рік. До складу Ради керуючих входили представники всіх організацій-членів, а також двадцять п’ять представників і двадцять п’ять заступників від місцевих громад. Рада керуючих щорічно обирала виконавчий комітет і посадових осіб NCSJ.

Пленум Національної конференції включав усіх членів Американської єврейської конференції з питань радянського єврейства, а також Конференцію президій провідних американських єврейських організацій, і передбачав певну кількість представників фондів соціального забезпечення та рад із зв’язків із громадою, спільно призначених Національною єврейською консультативною радою з питань зв’язків із громадою (NJCRAC) та Радою єврейських федерацій і фондів соціального забезпечення.

Зі створенням NCSJ у 1971 році Джеррі Гудмана було призначено виконавчим директором NCSJ (у 1987 році його замінив Марк Левін), а Річарда Мааса було обрано головою (наступними головами були Теодор (Тед) Мен і Морріс Абрам).

В одній зі своїх листівок NCSJ описувала себе як «автономний орган, що працює над розробкою програм, спрямованих на полегшення проблем радянських євреїв: допомогу радянським євреям, які прагнуть реалізувати своє право на виїзд до Ізраїлю та в інші країни; боротьбу з наростаючим антисемітизмом у СРСР; допомогу євреям жити в Радянському Союзі з тими правами, привілеями та свободами, що надаються іншим релігійним і національним меншинам; [і] допомогу в захисті громадянських і особистих прав євреїв у межах СРСР». На піку своєї діяльності NCSJ об’єднувала близько п’ятдесяти національних організацій, серед яких Американський єврейський комітет, Американський єврейський комітет з питань громадських справ, Американська сіоністська федерація, Американський єврейський конгрес, B’nai B’rith та B’nai B’rith-Women, Hadassah — жіноча сіоністська організація, Центральна конференція американських рабинів, Конференція президій провідних американських єврейських організацій, Ліга захисту прав людини B’nai B’rith, Студентська боротьба за радянське єврейство, а на місцевому рівні — сотні єврейських громадських організацій.

NCSJ створила мережу груп підтримки, яка залучала широке коло американців, як євреїв, так і неєвреїв, включно з лікарями, юристами та дружинами членів Конгресу. Вона використовувала контакти з президентами США, членами адміністрації та членами Конгресу й Сенату США, щоб чинити тиск на радянську владу з метою збільшення кількості євреїв, які намагалися емігрувати з СРСР, і покращення становища радянських євреїв.

З самого початку лідери NCSJ налагоджували зв’язки з впливовими особами у Вашингтоні, округ Колумбія, щоб просувати свою справу: впливові підприємці Арманд Хаммер і Дональд Кендалл, видатні юристи Телфорд Тейлор і Алан Дершовіц, артисти Джоанна Вудворд, Джек Гілфорд і Джейн Фонда, а також письменники й інтелектуали, такі як Елі Візель та Альфред Казін.

Коли сенатор Генрі «Скуп» Джексон і конгресмен Чарльз Ванік внесли законопроєкт, що пов’язував торговельні пільги (статус найбільшого сприяння) і кредити з політикою еміграції іноземних держав, розпочалася нова глава в діяльності руху на захист радянського єврейства. Кампанія на підтримку законопроєкту Джексона-Ваніка почалася в 1972 році й завершилася підписанням поправки Джексона-Ваніка до Закону про торгівлю Сполучених Штатів, яку було прийнято в 1974 році, а введено в дію в січні 1975 року.

У 1984-1985 роках, коли еміграція з Радянського Союзу фактично припинилася, NCSJ визнала необхідність значних змін і визнала, що найважливішу мету організації — «максимальне залучення всіх верств єврейської та загальної громади» у США — не було досягнуто. Було вжито заходів для зміцнення її образу як «адреси для адвокаційних зусиль, рекомендацій, програм і матеріалів щодо радянського єврейства», з акцентом на роботу з національними організаціями-членами та місцевими федераціями «для вироблення інтегрованого та спільного підходу». Залучення місцевих громад, досі переважно символічне, було посилено шляхом запрошення місцевих лідерів і громад до участі в прийнятті рішень і регулярних інформаційних брифінгах. Основні цілі NCSJ було сформульовано заново таким чином:

«Дати можливість євреям виїжджати з Радянського Союзу відповідно до міжнародного права; допомагати тим євреям, які обирають залишитися в Радянському Союзі, жити як євреї з тими самими правами, що надаються будь-якій іншій національній і релігійній меншині, та забезпечити, щоб скрутне становище радянського єврейства залишалося в центрі уваги нашого уряду, а також державного та приватного секторів».

Велика Нью-Йоркська конференція з питань радянського єврейства (GNYCSJ)

GNYCSJ була найбільшою з місцевих організацій у складі Національної конференції з питань радянського єврейства. Її було засновано в 1971 році в Нью-Йорку Федерацією єврейської філантропії та Об’єднаним єврейським закликом Великого Нью-Йорка. GNYCSJ слугувала координаційним органом для діяльності з питань радянського єврейства серед понад 85 організацій-членів і громадських груп у Нью-Йоркському метрополітенському регіоні, маючи філії в ортодоксальній, консервативній та реформістській єврейських громадах.

GNYCSJ проводила чування, демонстрації, зустрічі, лекції, концерти, прес-конференції та поминальні служби. «Неділі солідарності з радянським єврейством» — впливова серія щорічних масових демонстрацій GNYCSJ у Нью-Йорку — залучала сотні тисяч учасників і слугувала зразком для подібних демонстрацій на підтримку радянського єврейства по всій країні, досягнувши кульмінації у знаковому національному марші «Неділя свободи» у Вашингтоні, округ Колумбія, 6 грудня 1987 року, який був організований, зокрема, GNYCSJ. У ньому взяли участь 250 000 осіб, і його часто називають найбільшим єврейським мітингом, що коли-небудь проводився в Сполучених Штатах. Широта й складність її програм дозволили GNYCSJ тримати проблему радянського єврейства в центрі уваги громадськості.

Важливою метою GNYCSJ був збір, оцінка та поширення інформації про події в Радянському Союзі, окремі випадки відказників і в’язнів сумління, а також єврейський активістський рух. Багато інформаційно-збиральницьких заходів GNYCSJ мали чітку мету перевірити дотримання Радянським Союзом гуманітарних положень Гельсінських угод і зібрати докази радянських порушень цих положень. Більшість інформації надходила від американців, які подорожували до Радянського Союзу як туристи з наміром відвідати радянських євреїв. Тисячі таких мандрівників отримували інструктаж до поїздки та проходили опитування після неї в GNYCSJ.

Організація тісно співпрацювала з федеральними, штатними та місцевими державними посадовцями, допомагаючи внести питання радянського єврейства до порядку денного радянсько-американських відносин у 1970-х і 1980-х роках. GNYCSJ особливо тісно співпрацювала з політиками Нью-Йоркського регіону, зокрема сенаторами Нью-Йорка Деніелом П. Мойніханом та Альфонсом Д’Амато, губернаторами Нью-Йорка та Нью-Джерсі Маріо Куомо й Томасом Кіном, а також мером Нью-Йорка Едвардом Кочем. Отримуючи інформацію та натхнення від GNYCSJ, вони вносили резолюції, вставляли заяви до протоколів Конгресу, організовували спеціальні слухання, видавали прес-релізи та брали участь у демонстраціях, чуваннях і прес-конференціях на підтримку радянського єврейства. GNYCSJ координувала програму Конгресу «Усиновіть в’язня», у межах якої кожен член Конгресу з Нью-Йоркського метрополітенського регіону здійснював широкий спектр заходів на підтримку конкретного єврейського в’язня радянських трудових таборів.

GNYCSJ координувала рекламні тури Нью-Йоркським регіоном колишніх радянських євреїв, які перебували в ув’язненні в Радянському Союзі або були родичами відказників, що залишилися в радянській державі, та допомагала в програмі відправлення посилок з предметами першої необхідності відказникам, які втратили роботу через подання заяв на виїзд. Організація готувала освітні матеріали російською мовою для радянських євреїв, зацікавлених у вивченні юдаїки. Вона співпрацювала з «Голосом Америки», міжнародною радіостанцією, що фінансується урядом США й транслює передачі на Радянський Союз, лобіюючи збільшення обсягу радіопрограм для радянських євреїв. Її програми «Operation Write-On» та «Project Yachad» були листовними ініціативами, розробленими для зв’язку американської та радянської єврейських громад.

У середині 1980-х років Конференцію Великого Нью-Йорка з питань радянського єврейства перейменували на Коаліцію Великого Нью-Йорка з питань радянського єврейства. Організація згорнула свою діяльність в останні роки існування Радянського Союзу, коли обмеження на еміграцію для радянських євреїв були скасовані за програми перебудови радянського лідера Михайла Горбачова — реструктуризації радянської політичної та економічної системи.